І знову сіяли в суху, та мертву ниву,
В пилюці ледь виднілись бур’яни.
Це вже останнє, що лишили на поживу,
Із мрією про прощені гріхи.
Слова молитви губи шепотіли,
Які з роками геть забутими були.
Але вони здавалось не летіли,
Бо вже були безсилі… не могли.
Будуть жнива, чи похорон надії?
Чи дочекаємося свята від серпа?
В землі сухій чекають зливу мрії.
А по пилюці котяться слова.
17.07.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2024
автор: Степан Олександр