Чотири волики тягнули плуга,
Уже увечері, додому,
І вийшли як на луг
зелений,
Долаючи від праці добової втому
(була нестерпна спека, день шалений),
Зустріли ґедзя польового.
А той питає муху, перед цим
що ще на полі сіла
Волам на круторогі роги,
Чи не з далекої вона дороги,
Що бачила, чим жила.
-Та що, то був такий екстрим!
Я цілий день орала,
На хвильку навіть крил не склала,
Аби достатньо взимку хліба мали
Оці воли нещасні та люди ті пропасні!
Отак вони, хвальки, усі,
Як їх послухать - завжди на чолі,
А приєднаються лише вкінці.
14.07.2024 р.
Оригінал
ХВАЛЬКУВАТА МУХА
Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечором з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає тую, що сидить на розі вола:
— А ти звідки їдеш, сестро?
— 3 поля,— відповідає вона,— цілий день орала-м з волами, аби люди мали хліба досить!
Що вартий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2024
автор: Ростислав Сердешний