Я зустрічав світанок вже будучи в труні,
Моє заморене сердечко зупинилось позавчора.
Мене перевдягли і розчесали в ці два дні
А той, хто завітав на поховання, перевзувся знову.
Стільки облич не бачив навіть на весіллі,
Усі щось плачуть, кажуть нерозбірливі слова.
Тепер належить жінці те, що було спільним;
У неї сліз нема, але понурена сьогодні голова.
І кожному я був і брат, і сват, і навіть був сестрою.
Аж виявляється ще кращого не знали вони друга!
Але не всі ділились в смутний час казною,
Не всі стояли поруч, коли я пав від страшного недуга.
Будь ласка, заберіть від мене свої руки.
Це не коректно - тягнути їх тоді, як вже запізно.
Забрав би кожного, ви двоєдушні с*ки,
Було самотньо завжди, а тепер затісно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2024
автор: О.Лекса