Світ

Понурений  дивлюсь,  як  світ  горить,
Як  від  нікчемності  людей  палає.
Так  боляче,  не  може  говорить,
Ніхто  і  не  почув,  як  він  благає.

Іще  один  несамовитий  викрик,
Такий,  що  навіть  я  здригнувся.
Чи  хтось  на  допомогу  виник?
"Дурниці",  —  подумав  і  собі  всміхнувся.

Як  кінчиться,  підуть  шукати  винних.
І  знайдуть.  Того,  кого  треба  прибрати.
Словами  і  руками  будуть  бити,
Посадять  за  уявні  ґрати.

А  визнати,  що  винні  всі?  Ніколи.
Признатися,  що  вбивці  світу  -  ми.
Брехати  я  навчився  ще  зі  школи,
І  з  того  часу  я  не  визнаю  вини.

Чому,  якщо  відповідальність,  то  моя?
У  мене  взагалі  удома  хвора  кішка!
Світ  наш  це  і  твоя  цілком  сім’я,
Давай,  допомогай,  чого  стоїш  ти?

Зранку  до  ночі,  перекладу  на  потім.
Кому  уперся  той  смердючий  світ?
Йому  давно  вже  пересохло  в  роті.
Вода  як  на  столі  стояла,  так  і  стоїть.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2024
автор: О.Лекса