Війна і дружба
Їх дружбу перевірили рокИ,
Тож тайн один від одного не мали.
Життя шкільне пробігло, й юнаки
Роз’їхались.
Навчались.
Не зламались…
Один наук висоти пізнавав
У Харкові.
А далі – виш російський.
А цей шоферські іспити здавав.
Аж ось війна покликала до війська.
Текли літа. І всі – без вороття.
Вже й скроні не юначі – в іній вбрались.
У кожного своє було життя,
А в нім добро з бідою чергувались.
Сипнула бомбами, снарядами війна,
Котра не знає винятків, законів.
Кордоном вогняним лягла вона
Між тими, хто був друзями зі школи.
Один з них бомби смертю начиняв,
Тоді як інший боронив Вкраїну.
Чи перший розумів, що гріх вчиняв
Супроти краю, що лежить в руїнах?
Тривожать душу тисячі сум’ять:
Чому так є?
Така, мовляв, робота,
Без котрої не виживе сім’я,
Що про дітей це батькова турбота?
А в іншого з рук руль не випада…
Встигає він машиною усюди.
Бувало, що й про друга теж згада.
Тоді так щемно серцю його в грудях.
Та якось доля їх таки звела:
Російська бомба влучила … в машину.
Туман солдату очі застеляв…
Не чув і ніг… На госпіталь… у шинах…
О, кільки ж мук він мусив пережить!
Із костурами став тепер дружити.
Навіки пам’ять зберегла ту мить,
Коли Господь наказ дав йому жити…
Але питання часто виника,
Чи друг цю бомбу готував для нього?
Бентежить це солдата і ляка:
Чи знає друг, що він скалічив ноги
Тому, із ким дружили стільки літ,
І чи вину свою він зрозуміє?
Хоча й непередбачуваний світ,
Про зустріч з «другом» українець мріє…
9.06.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2024
автор: Ганна Верес