Буденне

Кудись  за  обрій,  рідні  видноколи,
тікають  душі  тіл  ще  молодих.
Як  не  печально  —  горизонт  вже  звик
до  цих  реалій,  цих  нових  законів.

Відлунням  тихим  безнадійний  крик.
За  кожним  з  них.  За  кожною  душею,
які  зникають  за  чужу  ідею,
які  лягли  на  доленосний  щит.

І  це  здається  вже  таким  буденним  —
хто  лиш  родився,  з  половини  днів
—  ще  непрожитих  —  променем  зеленим
розвіються,  не  залишивши  слів,
й  за  когось  будуть  —  тільки  не  за  себе  —
кружляти,  в  переповненому  небі.

05.VII.24

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016889
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2024
автор: Макс Дрозд