І прикро дідові старому,
і зле від болю і жалю.
Приспав би, може, власну втому,
та не від втоми я хриплю.
Не за окрему полонину,
не за якусь одну красу —
мені болить за Україну,
за не розірвану, за всю.
І тішу я себе думками,
коли блукаю де-не-де,
що розум ще подружить з нами
і нас до чогось приведе.
Не захолоне серце в грудях —
як свідок проданих дібров,
прив'яне ненависть у людях
і пустить пагінці любов.
Не заголосить більше мати,
не виб'є очі брату брат,
не з'їдуть з глузду демократи
у пошуках причин і зрад,
не стане болісної днини,
прогляне мир і Божа гладь...
Чомусь такої України
ніхто не хоче будувать.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2024
автор: Олександр Таратайко