Надходить вечір, і торкає втома
Твоє, в зажурі схилене чоло…
Обличчя пестить вітер невагомо,
Духмяність лип підносить на крило,
Мені волоссям очі затуляє;
Та бачу я, що щось тебе гризе.
Дивись, за обрій сонечко сідає!
Не переймайся – суєта усе.
Цей вечір з річки спокій вибирає,
Крізь хмари тче проміння золоте…
Не говори: «…не називаю раєм…».
Надія – крізь каміння проросте.
04.07.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2024
автор: Ірина Лівобережна