СПОМИНИ
Відчуй, як вночі обіймаю,
як гладжу повіки очей,
вкриваю легенько плече…
й нечутно з усіх сил тримаюсь.
Тривожно забилося серце,
душа опинилась в раю,
поволі проникла в твою.
Ти спи, це невдовзі минеться.
Тут трішки побути дозволю
душі невблаганній своїй,
як важко крик стримати їй,
та втихнути все ж приневолю.
Ніщо не проходить безкарно,
життя – не зітхання до зір,
не списаний дрібно папір…
Невже, що намріяли – марно?
Не вижити в цьому хаосі
надуманих штучних причин…
Ти, той з особливих мужчин
з ким варто піти разом в осінь.
Думками й тебе розбудила.
Знов пам’ять терзає без сну,
і кличе в ту давню весну
приміряти щастя вітрила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2024
автор: на манжетах вишиванки