Ірина Вовк. "ЗОРЯ НА ЙМЕННЯ БОГУ-МИР…"

Коли  на  луках  го́йних  Мармореї*
моя  душа  спочине  від  турбот,
я  спогадаю,  хто  був  мій  народ
у  нетрях  зореносної  ідеї.
Одвічний  плужник…  ратич  та  орач…
Одвічний  Скіф  в  землі  обітованій,
трагічний  Бус  при  долі  невблаганній,
шукач  братів…  і  золотошукач…
О,  злото  уз!  –  ти  братняя  любове,
солодкий  плід,  що  визрів  на  розбрат…
У  всі  епохи  йшов  на  брата  брат
і  прагнув,  як  упир,  нової  крови…
Коли  й  за  що?  –  питали  з  неборак
за  Крим,  за  сіль,  за  шапку  Мономаха…
Що  ж  до  ціни  –  то  вища,  мабуть,  плаха
чи,  пак,  ребро  підвішане  на  гак…
О,  мій  народ  як  той  пустельний  Дух
поміж  дібров,  ланів  та  сіножатей  –  
комонне  тіло  Золотої  Раті…
А  на  могилах  –  тополиний  пух.
Чи  то  Сварог**,  чи  Див***  так  повелів
по  смерті  в  Ирій  душам  відлітати.
Усе  там  є  для  русів  –  спис  і  лати,
питво  суроже,  ласки  доброгнів,
і  присмак  степу,  і  розлогі  трави,
і  заповітний  спів  Матиреслави.****
Там  Марморея  здійснює  дозір
в  оточенні  сліпучо-білих  зір…
Там  Ра-ріка*****  –  межа  країни  Сонця,
там  щука-риба  плюха  в  ополонці
і  сам  Сварог  гарцює,  мов  огир…

Та  Цур  вогнем  пахне́  у  людський  вир…******

…  В  якій  землі  і  на  якій  планеті
Розпалена  в  надривно-синім  леті
Зійде  зоря  на  ймення  [color="#ff0000"][b]Богу-Мир[/b][/color]?..

[i]*[b]Марморея[/b]  -  у  пантеоні  слов'янських  богів  вважалась  богинею  Смерті,на  зоряних  луках  бога  Сварога  стояв  її  Палац,де  вона  зустрічала  душі  померлих.

**[b]Сварог[/b]  -  бог  Верхнього  Зоряного  Неба,  що  розкинулося  на  12  лук  -  по  кількості  планет  Зодіаку.Там  по  смерті  оселяються  душі  пращурів  і  світять  нам  зорями  з  Вирію(Ирію).

***  [b]Див  [/b]-  бог  Підземного  Вогню,божий  "батько"-деміург.

****[b]Матиреслава  [/b]-  богиня  Вічної  Слави  наших  предків-воїнів.  Вона  по  смерті  співає  душам  полеглих  заупокійний  гімн.

*****[b]Ра-ріка[/b]  -  Ріка  Сонця,  що  відділяє  Земне  і  Небесне  володіння.

******[b]Цур[/b]  -  божество  Земного  Вогню,що  спричиняє  лихо  людям,коли  на  них  гнівається  -  пожежі  хатні  і  природні  руйнації.
[/i]
(Зі  збірки  «Самоцвіти  сокровення».  –  Львів:Логос,1997)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2024
автор: Сіроманка