Людям завжди важко жити,
Так велося раніше, так є нині.
Легше тим, що побіля корита,
Трудно в степу, і на полонині.
З праці прожити не є легко,
Бо труд забирає поволі сили.
Після почуваємось кепсько,
Никнуть, а не ростуть крила.
Надто дошкуля тілам праця,
Ноги німіють, слабнуть руки.
Кожен думає, ні, не здамся,
Голодними не будуть шлунки.
В тих, що з білими комірцями,
Мозок працює, маючи муки.
Шефи часто міняють місцями,
Клавіш компа даремно стукіт.
Везе тим, що користають з них,
Роблячи вигляд, що помагають.
Зла, навіть, маленький штрих,
Крає долю, з роботи виганяють.
3 лютого 2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2024
автор: Володимир Кепич