У кольорі не бачу більше снів,
З тих пір, як захистилася межею.
Незгасний захід сонця відгорів,
Прощальну пісню пари журавлів
Й палітру снів не згадую уже я.
Кришились мрії, бились, ніби скло,
Як на подвір’ї дощ роси́в березам.
І по щоках моїх чомусь текло:
Життя взяло прискорений галоп,
Навскач сяйну́ло кольором і щезло.
Ген-ген уже із юності громи
Й барвисті зливи, що із них скубу я.
Кохання билось дужими крильми,
Між тих видінь лишились юні ми –
У поглядах, що слів не потребують.
А тільки часто відголоски злив
Роз’ятрюють безбарв’я світ до крові.
І рвуться нерозв’язані вузли
Рокі́в, які окремо прожили –
Та снів чомусь не бачу кольорових…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2024
автор: Білоозерянська Чайка