ТАК МЕНІ Й ТРЕБА
Дивись краще в небо і годі гадати!
Чи зірці, чи сонцю, чи пташці радій…
Так ні! Мені треба горіти, страждати,
за будь-що триматися нитки надій.
Підкорена зрілість – остання вершина,
а доля жбурнула знов на крутизну.
Хоч крах неминучий, душа – як пташина
воліє співати про вічну весну.
Ще в слові і вчинках є стала потреба,
ця кліть тимчасова й звичайне ниття.
Самотність – не вирок, мабуть так і треба
продовжити іншим у щасті життя.
Змирися із віком, прийми безгоміння!..
Покори нема, протестують думки.
Мій фініш попереду й вдосталь терпіння.
Не тлію – живу, як всі сильні жінки!
06.05.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2024
автор: на манжетах вишиванки