Ви бачили як плаче поле,
Колись воно було квітуче, волошкове.
Колись цю землю пестили руками,
Та берегли десятиліттями, роками.
Від бурь, вітрів, ерозій земляних,
Щоб були сівозміни й інших лих.
Тут жайворонок славив свою долю,
Куріпка з дітками десь бігала по полю,
Зайці паслися, а в норі жила лисиця,
На полі колосилася пшениця.
Чи дозрівав овес,
Отут на полі, а не десь.
Був мир, все було як годиться.
Тепер всього цього немає...
Поранена земля від розпачі волає.
Шуліки злі над полем лиш снують,
А на землі побитій будяки ростуть.
Земля убита злим рашистським градом,
Чи бомбою, чи покалічена снарядом.
Стирчать таблички: "Обережно! Міни",
Ото такі зробив нам путін сівозміни.
І навіть поле всім єством кричить,
Беріть у руки зброю, йдіть рашистів бить.
В. Небайдужий.
Червень 2024.
В степу Донбасу. Із пережитого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015778
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2024
автор: Небайдужий