Безкраї простори і плескіт розбурханих вод,
І чайки, що просто на хвилі чатують на здобич.
Безмежжя природи… То пінної хвилі оздоба,
Натхнення поета проллється поривом от-от….
Погода мінлива. Та купчастість-перистість хмар,
Відтінки води – є для них невимовним контрастом,
Так хочеться трохи краси до поезії вкрасти,
У хвилях із Музою ніжимося крадькома.
Ось вигини берега серед піску й розмаїть.
Засмага золотить… несе в недосяжне і мрійне.
Вона вириває із міста задушних обіймів
Усі сподівання і приспані ма́ри мої.
Із Музою вдвох ми торкнемо таємних глибин,
Бо море рятує… Зелене… бурхливе… цілюще…
Хай звільнить свідомість із вічно закритої мушлі,
І винесуть хвилі на берег забуті скарби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2024
автор: Білоозерянська Чайка