Ненароком казка оживе
Літа мої у осінь подались,
А я усе ще в літечку блукаю:
Така ж наївна, як була колись.
І це мене і тіщить, і лякає.
Хоча зерно дорослості вже є,
Котре до дій серйозних спонукає,
Та чи не передчасно ми стаєм
Старими надто. Тож я закликаю:
Не піддавайтесь лету ваших літ –
Усядьтеся в мрійливу колисанку
І ви полинете у загадковий світ,
Аби напитись чарів з його збанку.
І казка ненароком оживе,
Озветься серце ніжним хвилюванням,
Воно таке тремтливе і нове,
Якому назва між людьми «кохання»!
23.05.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2024
автор: Ганна Верес