НЕ МОЯ ВИНА
Не гарячкуй.
Я звикнуся без тебе, слову вір…
Перечекай, не винувать мене у всіх гріхах.
Під прапорці зацькований тобою ніжний звір.
Помру.
А може вислизну, до викликів глуха.
Не пропадай, благаю, наче досвітковий сон,
далекою зорею не зникай на сході дня.
Оперезала самота з усіх сторін.
Дощів сезон.
Як спрута щупальця – так міцно страх обняв.
Прошу, не обривай зв’язки всі зразу.
Зачекай.
Велика небезпека, що затихне серця стук.
Ти злі пересуди до себе більш не підпускай.
Не залишай мене одну.
Побудь мені… як друг.
Зажди!
Нехай терпіння виснажилося дотла.
Спинись!
Біди сокиру над чуттями не занось.
Чужа душа нас не зігріє, нам не дасть тепла…
Не треба вирок нам виносити.
Вини когось.
Й в собі попробуй розібратись мудро.
Не спіши.
Можливо, що на двох лягає ревності вина.
Суд над коханням тільки в одиночку не верши!
Розлуки чашу разом будем пити все життя…
До дна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2024
автор: на манжетах вишиванки