А люди йдуть, оминають людей,
Їх кроки важкі, а рухи інертні.
Обличчя вони посадили на клей,
І погляди їхні розмиті й затерті.
А люди йдуть, зупиняються й знов.
Дивна натура, непересічні звички.
На страх самоти начепили – любов,
Їхнім думкам передують таблички.
А люди йдуть, мовчки, безшумно.
Їх кроки важкі, а рух лиш потреба.
Це сумно. Це сумно. Це сумно.
Люди йдуть. Тікають від себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015364
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2024
автор: Андрій Лагута