Сонце сідає у чай із духм'яних трав,
Боком осяйним лягає у його вОди.
Я полонянка медових його заграв
І загубилась в глибинах його природи.
Як, ну, скажи, так буває, коли любов
Серце тавром своїм ніжним поцілувала?
Рима підходить та буду я не про кров,
Буду про те, що і світу тепер замало.
ВітрИ гладять небо, пухнасті мазки кладуть
У аквамаринову безкінечність
В прозорих крилах метелика - суть,
Тендітність всього і, якщо не зберіг, кінечність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2024
автор: Kлер Клер