ПРАВДА – ВІД БАТЬКА
В вічі регоче страшна епоха,
Виклик за викликом, дихає вічність.
Батькова правда – нелегка ноша,
Всівся мені на раменах наплічник.
Терня залазить глибоко в душу,
Гострі кути, коли ходиш по колу,
Батькову правду несу, бо мушу –
Я вже не чую себе за тим болем.
Часто мішенню правда ставала –
Вийшла на світ із його заповіту.
Ми ж бо стаємо вогнем без кресала,
Мучні ми з нею у цьому світі.
Хтось біля неї нагріє руки,
Хтось від світіння аж мружить зіниці.
Ну, а комусь вона ще й за науку:
Правда освячує й правда святиться.
Важко без неї і з нею, батьку,
Геть не проста – її тіло зі сталі.
Ви дали мені правду. Дякую.
Ви дали мені те, що самі мали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014940
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2024
автор: Шостацька Людмила