Усе життя, прискорюючи кроки,
Я до батьків у І́́́́́чню поспішав…
Тепер летить до них, як на Голгофу,
Моя ще не розі́п'ята душа…
Два скромні мармуро́ві обеліски…
Стіл з лавкою… Лампадки біля плит…
Останнє їхнє за́тишне обійстя,
Де в них уже нічого не болить…
Нестерпно це – стояти і дивитись,
Як почорніли в холоді ночей
Порожні мармуровії зіниці
Змальованих художником очей…
Оце і все, що зміг для них зробити…
Затиснувши міцніше в серці сум,
Я покладу цукерки їм на плити
І потай від усіх зроню сльозу…
Бракує слів, аби заримувати
Той розпач, що носитиму в собі,
Аж поки Бог зволи́ть мене прибрати
І хрест нови́й постане на горбі.
Травень 2024 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2024
автор: Олександр БУЙ