Дол у полоні, світ охолонув, ніби пішло життя,
падають зовні бранці безодні - зорі у небуття.
Раптом під ранок стежка розтане - гість чи не гість, хтозна...
Сонечком вабить крізь водопади, з гір надійшла весна.
Коні на ниві - шо́вкові гриви, хрипко димлять боки́,
іржання буйне лунам пасує, разом чи навпаки.
Шалений травень спалює трави - вкрай небезпечна гра,
поза уяви в холоді яру раптом зросли стебла.
Біля нарциса мить особиста, ніби він немовля.
Рвати безмежно необережно розум не дозволяв.
Може так треба - посланий небом, вся його недовга́...
Втім, перехожий, рви... Якщо зможеш, доля його така.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2024
автор: Да Доша