А тепер забери у мови усю її кров,
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумів,
На теплім піску приємно гортати в руках
Книгу шумливої хвилі ставши апостолом
Земної поверхні, лякаючись на глибині
Зустрітися з холодом, поглядом риби і тьмою,
Натомість втішати: усе те наснилось тобі,
Це гра, де глибінь лиш метафора для любові.
14.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2024
автор: Володимир Каразуб