Похмуре небо, вітер, холод і дощі…
Звичайно, для весняної погоди – мінус,
Хоча і добре, що здебільшого вночі
Мрячить, змиває всюди дощ коронавірус…
Ось потемніло і густий лапатий сніг
Посипався жмутками на ще теплу землю
Й, не гаючись, відразу розтавав на ній,
На молодих листочках кущиків зелених.
А сніг летів такий лапатий і густий!
Мені здавалося – то покривало біле,
І вітер ще його розшарпати не встиг,-
Воно повільно коливалося й мигтіло.
Здавався лазуровим сніговий туман.
Змішався з пінявим рожевуватим цвітом,
Між небом і землею вітер втамував,
Туман заволодів повітряним привіллям.
Все об’єднав розпливчастий хисткий туман,
Що коливався і лягав мені на плечі,
Жмутками тихо падав на притихлий сад
І опустіле селище скривав безпечно.
Усюди сипав сніг: на небі й на землі, -
І світ увесь був повністю в полоні снігу.
І ніби це - не сніг, а час м’який білів,
Лягав на душі людям й спричиняв утіху.
Немов теперішнє спливало до межі
І поступово змінювалося минулим,
Майбутнього не стало…Тільки падав сніг,
Сніжинки танули і у землі тонули…
25.07.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2024
автор: Martsin Slavo