Летять покоління в віках, мов проклали дорогу,
А древо сімейне коріннями в землю вросло.
І паростки юні з надією дивляться вгору,
Батьківське гілля їх тримає, щоб щастя було.
Від прадідів смак до свободи усім передався,
Краса і повага повік в поколіннях цвіте.
Увесь родовід вишиванкою ніби сплітався,
Майбутнє у дітях й онуках повічно живе.
Можливо мій правнук вірші колись буде писати,
А може онучка красою підкорить весь світ…
Ми поки гілля, але можем коріннями стати,
Аби все жило і ніхто не обламував цвіт.
Квітуйте усі, доки сонце ласкаво сміється,
Живіть недаремно, приносьте у всесвіт плоди.
Завжди пам’ятайте коріння, якому вдається,
Душевно-невидимі з нами з’єднати мости.
16.05.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2024
автор: Степан Олександр