[i]Піщаним акордом лютує вистава...[/i]
Згорить дотла остання нота світу
І згине час, який щомить кипів.
Сумлінна вічність, кована по ситу,
Зуміє стерти сотні хвиль морів...
Та МИ ще будем, в пам'яті мінорів,
Бо тлінне знає, що горить вві сні.
Піщаний світ - без ніші і кордонів,
Пологий стан - усе тече в мені.
Розкуті гори - то єдина втіха,
Незмінне місце, там палає стан.
Пустеля знов і вже навічно диха,
У ній втонув безмежно зрілий план...
Пісок рушає. Тільки легко й певно.
Забуте сонце в'яже синьо-плай.
Довкола знову якось надто темно,
Бо час руйнує, час малює край...
02.05.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2024
автор: Сара Ґоллард