Sonnet 2 by William Shakespeare
When forty winters shall besiege thy brow,
And dig deep trenches in thy beauty's field,
Thy youth's proud livery so gazed on now
Will be a tottered weed of small worth held:
Then being asked where all thy beauty lies,
Where all the treasure of thy lusty days,
To say within thine own deep-sunken eyes
Were an all-eating shame, and thriftless praise.
How much more praise deserved thy beauty's use,
If thou couldst answer, 'This fair child of mine
Shall sum my count, and make my old excuse',
Proving his beauty by succession thine.
This were to be new made when thou art old,
And see thy blood warm when thou feel'st it cold.
-------------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 2 (за мотивами)
Колись покриють і твоє чоло
глибокими слідами сорок зим…
Побачать всі, що наче й не було
краси твоєї. Що покажеш всім?
Лахміття, рештки юної краси
на дні давно вже вицвілих очей?
Є сумнів, що як прийдуть ті часи,
звернутись зможеш якось до людей,
сказавши їм: «Всі діти ці — мої…
Моя минула юність в них живе,
і щастя, що я маю, — в цій сім'ї,
коріння — в ній, міцне та вікове…
Дарую дітям я свою любов,
вони — це я, моя в них плоть та кров…»
(березень 2017 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2024
автор: Геннадий Дегтярёв