Слабуєте знову.
І труситься тіло старе.
Надумано стільки –
З недугами часто не спиться:
«Така, нездорова,
Я стала сім'ї тягарем…»
Немислимий біль той,
Журбує щодень трудівниця.
Так, неідеальна.
Бо так облаштований світ.
Заплакані очі.
Свої неприємності-грози.
І те, за що жаль нам:
Недоліків-огріхів слід.
Сумління жіноче
Простити за хиби всі просить:
«Робила ремонти.
Варила борщі. Був город.
Квартира і гроші.
Жіноча краса. Радість. Діти.
Садити, полоти,
Онукам надбати добро
Я більше не можу,
Бо ноги не хочуть ходити.
Люблю ж то так само…»
Закрапають сльози тихцем.
Дай Бог пережити
Гіркі негаразди життєві.
Не будете, мамо,
Для нас тягарем – вірте в це!
Онуки і діти,
Усі ми, допоки ще є Ви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2024
автор: Білоозерянська Чайка