Місто похмуре, квітами вкритий майдан...
Жіночка в чорному ставить свічу під портрет...
Хтось , захищаючи нас, без вагань йшов вперед,
Втратив життя, а інший лиш дбав про карман...
Жиночка та протирає портрет від дощу,
Тихо шепоче до Бога, "прийми і прости"...
Хтось співчуває, а хтось оминувши хрести,
Кроки пришвидшить й подумає... " іх длсхочу"...
Жовтоблакитні малі тріпотяпь прапорці...,
Їх так багато..., це правда... немає кінця...
Трепіт такий, наче воїнів бьються серця..,
Хтось їх почув, та подумає інший..."мерці"....
Тільки я знаю, хто думає так, той сліпець
Очи піднімить на тебе невтішна вдова, слухай, байдужий, прості і правдиві слова...
Мрець, той хто здався, а виживе тільки борець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2024
автор: Вєтка Миловець