Я яблука любив,
а ти любила груші.
Я яблука любив,
їх ніжний аромат,
Я яблуні любив
за білосніжні душі,
Коли під сонцем знов
відроджується сад!
Я яблука любив
і полюбились груші,
Коли одного разу
дала ти скуштувать.
І смак, і аромат
запали мені в душу
І стали мені груші,
як ніжна благодать!
І сік розливсь по венах
потоком ніжним, рідним,
І серце ненароком,
неначе сколихнув,
І стало моє серце
тоді грушеподібним.
Я яблука любив,
про них я не забув.
Який чаклун схрестив –
і яблуню, і грушу?
І їх з тих пір обох
повік не роз’єднать.
І схрещення оте
ніхто не смів порушить.
На яблуню і грушу
зійшла мов благодать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2024
автор: Рунельо Вахейко