Небо плаче.
Воно ридає.
Хто ще живий
Це відчуває.
Сонце за хмарами сховалось.
Лихого дійства й теє злякалось.
А небо лиє, ефір поливає.
Сльозами горе воно заливає.
Homo sapiens це не про нас.
Людяності нуль.
Обнулення й сказ.
Розумне творіння
Таке не чинило б.
Небо і те це зупинило ж.
Небо розумне,
Сонце й Земля,
А у людей навіть серця нема.
Дух закували,
Жиром тіла запливли,
Очі вогнем залили.
Роздули ЕГО, набили живіт.
І мертвичині радіє вже світ.
М'ясо в товар перетворили,
Душі живих істот загубили.
З страху подібних собі убивають.
Нажива в усьому,
Загарблення й гріх.
Це не людина, суцільний лиш гріх.
Повний регрес.
Тому і постійний навколо вже стрес.
Мавпи залякані страх переможуть?
Ліс запалити вони лише зможуть.
Небо ридає,
Пожар заливає.
Homo ж, що робить?
Всіх убиває.
Маразматик провладний
В саркофаг все ховає.
А там подивись
Ракета злітає,
Той, хто шустріший,
З планети тікає.
Знову потоп
Певно людство чекає.
Не тільки тіло,
Душа замерзає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2024
автор: oreol