***

А  світ  паде,  який  вже  раз  паде...
Та,  не  до  ніг  -  по  голові  прицільно.
За  обрій  сяде,  вдосвіта  зійде
надії  сонце  -  воно  світить  вільно.
Туди  б  -  до  нього  -  в  далину,  у  вись...
-  Не  треба,  пташко,  бо  ти  спалиш  крила!
-  Мені  ж  бо  їх  обрізали  колись...
Не  маю  крил.  У  мене  є  вітрила.
Їх  вітер  дме  і  розриває  теж,
і  світ  паде,  а  я  все  рвуся  в  небо
й  тікаю  вкотре  із  розмитих  меж.
Якби  ж  могла  хоч  раз  втекти  від  себе.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2024
автор: Ксенія Фуштор