в чорнім місті із білих плямок
завжди голодно завжди зябко
нанизавши людей та віття
воно снить мерців віщий
сон
ось німий з бездоганним слухом
ось безкрила кульгава муха
ось до смерті змарнілий вітер
та зотлілих очей
вогонь
тут спочили в землі консерви
що їх точать уже не черви
а найближчі безвісні трупи
руку тягнуть та тихий
стук
з часоміру назад що ходить
по|вертає себе природі
в межах замкнений колообіг
на роки призупинить
вкруг
і будинків пусті очниці
кістьми балок в людей встромились
вічноюним вросли корінням
не полишать їх
не підуть
й біло-кро́вистий сфери попіл
що змішався зі світлом чорним
осідає в мені
земної
я вмістилище крові
ґрунт.
© день голоду : команданте Че 24.03.2018
© переклад : Редріх Путятін 13.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2024
автор: команданте Че