Тче павучок небесне макраме
у лабіринтах бабиного літа,
любов’ю сонця осінь ще зігріта,
хоч скоро вітер з півночі задме
і полетять холодні пелюстки,
так відцвітають вишні вертограду,
Гомер допише вічну Іліаду,
яка до нас долине крізь віки
залистопадить все довкола чи
забагровіє неба зоряниця,
мені ж не спиться, а мені не спиться…
ти вір у диво, павучок, і тчи.
13.04.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2024
автор: Микола Соболь