КАЗКА
Пригоди Ойчика -
білого мишеняти
Перша частина
Знайомство
Не знало, де лихо спіткає
Та хто з нас те лихо чекає?
Мале мишеня біле-біле
Єдине з родини вціліле.
Розгублене…
«Як мені жити?
Хто зможе мене захистити?»
Шепоче про себе дрібнота
Ще трохи й здолає скорбота.
І скиглить ледь-ледь в сухолисті
Аж раптом, струснулось те місце.
Почав ґрунт поволі здійматись.
Не встигло миша і злякатись,
Як голос почуло геть поряд —
До нього хтось чемно говорить:
— Хто плаче тут гірко та сумно?
Робити так вкрай нерозумно.
Почує хижак, що полює.
Із реви обід приготує.
— Це я?
— «Я» — це звір? Чи комаха?
Імʼя в тебе є, сіромахо?
Я кріт Опанас, я незрячий,
Та чую твій голос дитячий.
— А я мишеня, звати — Ойчик.
— Так ти не тутешній, мій хлопчик?
— Я біг із далекого краю
Як вижити в лісі не знаю.
— Потрібно в норі тобі жити.
Скажи, чи умієш їх рити?
— Не пробував я, та матуся
Казала мені, що навчуся.
— Не раджу! — почулося з неба —
Не рий, хлопче, це не для тебе.
Бо маєш біленьке ти хутро
І як сажотрус станеш хутко.
Задер кріт свій носик угору:
— Це хто встряв у нашу розмову?
Привіт, лепетухо Іванко,
Це Ойчик, знайомся панянко.
Озвалася білка руденька:
— Привіт мишенятко маленьке.
Почула про що у вас мова.
Не втрималась, вставила слово.
— То ти радиш білому чуду.
Триматись подалі від бруду?
— Готової нірки не має,
То краще дупло хай шукає.
В дуплі ліпше з хутром біленьким,
Або як у мене, з руденьким.
Там сухо, безпечно, затишно,
Спокійно, мʼягенько та пишно.
Тут крихітний равлик озвався,
Незчувся ніхто — де й узявся?
— Мої милі друзі, вітаю!
Про це все також думку маю:
Якщо він меткий, не ледащо
Й натрапить на мушлю годящу,
Пораду дам вірну єдину,
Хай тягне на спині хатину.
Це навіть, скажу вам, практично
До того ж всього естетично.
Іванка від сміху зайшлася,
На гілочці аж розляглася.
Регоче і кріт аж трясеться:
— Боюсь, що зупиниться серце.
Оце насмішив нас Тиміше,
На спині? Хатина? Це ж миша!
Ще довго сміялися друзі,
Лунав їхній сміх по окрузі
Веселощів кожен учасник:
Кріт, білка, мишА з ними равлик.
Аж тут Опанас зводить брови:
— Ну все, припинили розмови.
До речі, чи снідав ти хлопче?
— Ще ні — мовив злякано Ойчик, —
Матуся мене годувала,
Бо їжу вона здобувала.
А в лісі не був я ніколи.
Чи є тут спагеті чи роли?
Сир чедер, лаваш, запіканка?
Ковбаски, коржі чи вівсянка?
— Про, що мишеня це лепоче!
Боюсь зʼїсти нас він захоче! —
І равлик у мушлю сховався.
— Тиміше, дарма ти злякався,
Харчуються миші, як білки —
Іванка зіскочила з гілки:
— Візьми, підкріпись ось горішком,
Ти звикнеш, мине часу трішки.
Тут ягоди різні, грибочки,
Горішки, насіння, листочки.
Усім в лісі корму достатньо
Проблема, що ти в нас безхатько
Де будеш, мале, ночувати?
Потрібно знайти тобі хату.
Горішком миша те наїлось:
— Я вдячний — і в мить зашарілось, —
Я думав, що втратив надію.
Тут плакав, а тут вже радію.
— Якщо не зʼїси будем друзі —
І равлик почовгав на пузі.
— Бувай — Кріт поліз до тунелю.
І білка чкурнула в оселю
гукнувши, щоб був він обачний.
— Бувайте, я щиро вам вдячний.
Та й рушив шукати домівку,
Гніздо, а чи мушлю, чи нірку.
(далі буде…)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2024
автор: Зелений Гай