＊＊＊

І  знову  я  пишу  вночі,  
Про  сонце,  хмари  та  дощі,
Про  щось  банальне  і  про  все,
Про  все,  що  я  пережила.  
Можливо,  просто  треба  написати,  
Хоч  щось,  щоб  словом  не  казати,  
І  простір  звуком  колисати,  
Не  треба,  краще  так  мені,  повір.  
Так,  краще  розіллюся  я  чорнилом  на  папері,  на  чистій,  вже  спотвореній,  німій  душі,  туди    вкарбую  лиш  три  слова:  світило,хмари  і  дощі.  
Німа  душа,  папір-безмежний  простір,  
Куди  графіт  втираю,  мов  ефір,  
Куди  ховаю  букви,  мов  в  труну,  
Бо  краще  так  мені,  повір.  
Німа  душа,  така  сама  як  інші,  
Але  НІМА,  ГЛУХА,  СЛІПА...  
Що  сторінками-склепами  хоронить  вічність,  на  кладовищі  між  добра  та  зла.  
А  що  добро,  що  зло,  що  вічність?  
А  що    світило,  хмари,  дощ?  
Це  змінна  що  несе  незмінність,  
Це  постулат  одвічних  прощ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2024
автор: Ната Іванова