Порожнеча в душі – голомоза зима,
Та, напрочуд, надія підтримує спокій.
Лине серце постійно кудись вище хмар,
Обіймає простори безмежно широкі.
Колисанку співає, мов мантру сумну,
Одинока любов здичавіла й наразі,
Хоч у сні божевільнім тихенько гукну
Я тебе неземну, засвічуся в пів фразі.
Вкотре спалах розбудить, життя наяву
Чітко скаже, як треба світи розрізняти.
Десь давно неживий, десь іще я живу,
Оминаючи біль і цим болем розп’ятий.
Мовби сам Прометей, доторкнуся небес,
Упіймавши твій погляд на долю секунди.
І на мить незбагненну, я наче воскрес,
Скарб душі відшукав і позбувся облуди.
17:58, 25.12.2019 рік.
Зображення: https://egocreo.ru/personal-blog/694-pustota.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2024
автор: yusey