Думок багато, хто знає які - таїна,
Здаля неначе, лине пісня солов’їна,
Куди ж бо кличе, чи до весняного гаю?
Можливо мій, прийшов час плинути до раю.
Але, хто знає, який той шлях, Божа воля,
Напевно вирішить подарована доля,
Думки тривожні, спірні, який зробити крок?
Невже цей час, останній, злетіти до зірок?
Чи йти, чи плинуть, поступово, без нарікань,
Мабуть скоріше, щоб без болей і спотикань,
Про гріх згадати й не один, просить прощення,
Бо ж усе вирішиться, у якесь знамення.
За життя згадка, як веселка й дні весняні,
Та то ж для долі, як настануть дні жадані,
Їй віддам душу. Спроможна?! Керуй далі!
Хай не гризуть, мене сумління і печалі.
Ой так багато, чомусь зібралося думок,
Мабуть вітрець, розвіє, як духмяний пилок,
Нехай же доля і весна вирішить сама,
Та все ж хотілось, щоб мене, обійшла пітьма…
Принаймні я, все ж на це, маю сподівання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2024
автор: Ніна Незламна