Від "АББИ" до УКРАЇНИ (пазл 33)

-  Куди  дівати  солярку  ?  Якщо  залишиться,  то  "наверху"  скажуть,  що  я  мало  сьогодні  працював...  -  водій  Михайло  з  харківського  будівельно  -  ремонтного  об'єднання  "Зоря  комунізму"  почухав  потилицю.  
-  Та  зливай  до  канави  -  завтра  ще  дадуть  та  навіть  більше  !  -  крізь  рев  двигуна  підбадьорливо  гукнув  його  напарник  Степан,  що  якраз  лагодив  свій  синій  "КамАЗ"  до  виходу  в  рейс.  
-  Еге.  Тепер  я  розумію  цей  комунізм.  Екологія  -  ніщо,  ідеологія  -  все...Вони  навіть  річки  беруться  в  інший  бік  пускати.  Атомні  станції  будують  на  кожному  кроці.  Якась  божевільна  пропаганда  праці  але  як  небудь,  аби  збутися,  аби  лиш  плани  п'ятирічки  виконати.  А  скільки  крадіїв  розвелося  -  про  це  ніхто  не  говорить...  
-  Так,  Михайле.  Це  і  є  комунізм  1980  року,    про  який  розповідав  колись  Хрущов.  Бери  -  скільки  хочеш,  аби  лиш  міг  донести...  -  Степан  вправно  витягнув  пошкоджену  деталь,  і  почав  шукати  іншу.  Чорні  від  мазуту  руки  мали  чималу  практику  у  подібних  ситуаціях.  Тому  ремонт  йшов  досить  легко.  
-  Підем  сьогодні  на  дозаправку,  себто  на  свіже  пиво  ?  
-  Аякже,  тільки  дороблю  роботу.  
І  ось  уже  після  спекотного  літнього  дня  друзі  поспішали  до  перевізного  пункту  продажу  хмільного  напою.
-  Але  ж  бо  черга  тут  яка  !
-  Мусимо  чекати,  іншої  точки  в  цьому  районі  не  має.  
А  натовп  гудів,  мов  бджолиний  вулик.  Спраглі  душі  намагалися  освіжити  своє  его  чимось  нереальним  осяйним.  Сонце  відбивалося  в  склі  гальби  і  від  того  відблиску  ніби  враз  світліше  робилося.  За  півгодини  наші  трудівники  вже  смакували  свіжим  хмелем,  який  плавно  зрівноважував  та  згладжував  усі  недоліки  соцреалізму.  
-  Ти  розумієш,  Михайле,  моя  жінка  працює  в  кафе  простою  поваркою.  Ми  продукти  взагалі  не  купуємо.  Все  приносить  звідти.  Іще  зарплату  дають  за  це.  Хіба  ж  то  не  комунізм  ???  
-  Хто  де  працює  -  той  з  того  живиться.  А  моя  -  вчителює.  Теж  час  до  часу  приносить  подарунки  від  дітей.  Має  купу  вихідних,  ціле  літо  відпочиває  плюс  путівки  до  санаторію.  Бере  доплату    за  перевірку  зошитів,  позашкільні  заняття,  стаж  і  так  далі.  Жити  можна.  
-  Отож.  Ще  б  дефіцит  якось  ліквідувати,  було  би  як  у  Бога  за  пазухою.  Хоча    тут  його  не  визнають.  Вибач,  набридло  в  туалет  ходити  зі  жмутом  газети  "Правда".  
-  "Брехня"  -  ти  хотів  сказати  ?  -  вони  озирнулися.  Навколо  -  гул,  ніби  в  аеропорту.  Усі  ставали  пілотами  мрійливих  літаків,  розповідаючи  один  одному  про  захмарні  цілі  та  земні  тимчасові  клопоти.    
-  Ага...тільки  тсссссссссс...-  Степан  шипів,  неначе  гальмівна  система  під  час  гальмування  його  робочого  автомобіля.  
-  Цікаво,  як  там  на  Заході  живуть  ?  Кажуть,  він  геть  загниває.  
-  Ти  побільше  слухай  тих  вістей  з  телевізора.  Там  -  повна  ідилія  й  пролетаріат.  А  речі  дефіцитні  якісні  звідки  привозять  ?  Га  !  Хіба  не  звідти  ?  Тут  таке  не  зроблять.  Навіть  платівки  закордонні  продають  -  пів  зарплати  треба  віддати.  
-  Мені  якось  байдуже  до  музики.  Аби  мій  мотор  ревів  гучно.  Вдома  теща  й  діти  дають  "концерти".  Можна  собі  раду  дати,  якщо  маєш  потрібних  знайомих  в  потрібних  установах,  щоби  меблі  взяти  швидше  чи  автівку  купити,  чи  навіть  у  звичайному  продуктовому  магазині,  чи  краму  з  одягом...
-  На  те  є  "совєти"то.  А  ми  тут  маленькі  люди.  Нічого  не  варті  без  компартії...  -  Михайло  замислено  підняв  палець  руки  догори.  
-  Про  Афган  чув  ?
-  А  що  таке  ?
-  Наші  туди  припхалися  масово  вбивати  місцевих  жителів.  А  говорять  ніби  "інтернаціональний  обов'язок"  виконують  заради  миру  і  стабільності  у  світі.  
-  Нам  до  того  не  має  діла.  Живи  собі,  працюй  собі,  бери  з  держави  й  голосуй  за  листками,  які  тобі  напишуть  напередодні  виборів...
-  Мій  син  вчора  був  у  зубного  лікаря.  Йому  зуб  хотіли  вирвати,  але  забули  дати  укол.  Він  втік  звідти  і  казав,  що  ніколи  не  піде    туди.  Сам  собі  вирве  болячку  цупкою    ниткою,  котру  перед  тим  треба  прив'язати  до  дверей.  
-  Кмітливий  !  
Співробітники  ще  довго  розмовляли  про  життя-буття  в  системі  суцільних  парадоксів,  про  московську  олімпіаду,  яка  якраз  набирала  оберти.  
-  Спортсмени,  мабуть,  теж  споживають...
-  Спорт  -  могила.  Сало  -  сила,  а  до  нього  пасує  чарчина...-  алкоголь  поступово  втручався  у  жваву  розмову  водіїв.  Запах  тюльки  з  цигарковим  димом  додавав  пікантного  забарвлення  дискусії.  
Після  третього  кухля,  коли  піна  від  пива  сметаною  лишалася  на  губах,  зійшлися  в  одному  :  комунізм  таки  настав.  Про  нього  не  всі  здогадувалися.  Хоча  він  був  дуже  недосконалий,  тримався  на  "чесному  партійному  слові"  й  ентузіазмі  покірних  мас,  що  мали  свої  особисті  вигоди  з  даного  суспільного  ладу.  
І  звізди  таки  з'явилися  в  їхніх  блаженних  очах  !  Тільки  не  ті,  що  з  вищезгаданої  назви  організації,  де  трудилися  будівники  "комуністичного  раю",  а  від  дії  спиртного.  Вони  весело  іскрили  оманою,  здавалися  такими  досконалими  й  святковими.  Але  коли  раптом  погасли  -  настало  болюче  похмілля  для  всіх  без  різниці  -  й  повністю  тверезих  в  тому  числі.  Велетенський  монстр  від  цього  шоку  вже  не  оговтався.  

"Пийте,  дурні,  оковиту,  
Будете  нікчемні.
Розум  врешті  вимито  -
Скористався  ленін."


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2024
автор: Мандрівник