[b]Гіпновуса
(гумореска)[/b]
Наш історик має вуса,
білі, наче хліба кусень.
Як почне щось говорити
про князів, про битви, мито,
вуса бігають під носом,
учні тануть під гіпнозом.
Іпрська битва та на Соммі —
клас уважний і не сонний.
Кажуть, він мольфар чи щезник.
Слово з вуст — і зникне безлад:
всім цікаво, що говорить
чарівний шкільний історик.
«Ой, не вірю, забрехались», —
каже фізик Лесь Михалич
(вуса має куцору́ді,
відростив їх цього грудня).
Та дітиська неуважні
хихотять, із ними важко.
Як колезі це вдається,
що навчання гріє серце?
Конкуренція хороша:
давня битва біля Орші
чи заряд, закон Кулона?
Шарм — історика корона.
Ранок. Клас. Не той оратор,
бо історик вуса втратив.
Не танцюють битви, дати,
тема тліє: «Блок Антанти».
— Що сі стало? Хто зурочив?
— Лесь Михалич, — поза очі.
А насправді Ольга Львівна,
інгліш тічер, бризом півдня
огорнула, закохала,
підморгнула та й до справи:
«Поголи ці дивні вуса —
поцілую, мій котусик».
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2024
автор: Олена Галунець