Я часто картаю себе за втому
І часом не знаю як бути далі,
В середині зводить немов судоми,
Життя підкидає новий сценарій.
Дороги назад тепер немає,
Війна нас змінила усіх назавжди,
Болить, коли небо когось забирає
Щодня о дев’ятій хвилина мовчання.
І розумом начебто все розумію,
А серце не може змиритись досі,
Ну як поясніть, двадцять перше століття,
Ракети літають... Ну як це так, Боже...
І діти в підвалах.. і стільки убитих,
І тому кінця ані краю немає,
Щоразу кажу, як живі... значить жити!
Та біль усередині геть не вщухає...
Нехай новий день принесе нам сили
Аби ми змогли усе пережити.
І навіть коли здається безсила
Про себе тихенько: «Живі, значить жити»!
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: Марія Скочиліс