Я вернуся. Коли не живим,
То в’юнким вітровієм зі сходу,
Що гойдатиме скрізь корогви,
За які я, юнак безбородий,
На зорі бур’яни окровив,
Захищаючи щастя народу.
Я вернуся. Коли не живим,
То бадьорим весіннім потоком,
Що простягне свої рукави
До садів та беріз білобоких,
Заливаючи нори мишви
Під лелече клектання звисока.
Я вернуся. Коли не живим,
То на падолах маковим цвітом,
Де під пісню цикад і трави
Безтурботно гулятимуть діти,
Споглядаючи хмар острови
У духмяній блакиті, щоліта.
Я вернуся. Коли не живим,
То сочистим вогнем горобини
У багрянім кружлянні листви,
На яку, тільки стужа прилине,
Полотном крижаної мушви
З піднебесся спаду тихоплинно.
Як і серцем щосил норовив,
Знову усміхи скреснуть відверті,
Зарівняються вирви й рови
Переможно добра круговертю.
Я вернуся. Лише не живим,
Зазорівши на небі безсмертя.
[i]23.ІІІ.24 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009359
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: Прозектор