Розсипалось кохання на друзки
Оманою несправжнього польоту,
У небо плинуть сивих хмар низки
Слідами легкокрилої босоти.
Олена Мамчич
Розсипалось кохання на друзки.
Твій лист розбився теж, укупі з ґаджетом.
Барвистих слів сплітав тугі низки,
Дзвінкі, грайливі, ніжні... Тільки яд же там!
Зухвалістю пропущених тире
В твоїх рядках заледеніла осінь.
Дефіс в "будь ласка" чавить на пюре
Стражденні мізки. І про милість просить
Весь організм. Оманою дощів
Зрадливі коми накривають душу.
Навіщо ж ти їх стільки натулив?
Їх, ніби скабки, видирати мушу
З мінливого завзяття почуттів
На грані істерії, самозречення...
Що крикнуть знаком оклику хотів
Ти так нахабно на початку речення?!
Лапки, двокрапки, мрії, каяття,
Фраз надвечірніх загрубіла грація...
Зникає все в стрімкій ріці життя.
Нетлінною ж є тільки пунктуація.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2024
автор: Ірина Кулаковська