З кожним роком, вона підкрадається,
Все ближче до серця й до тіла.
Як в себе дома в ньому оселяється,
Зморшкувата, сива і така немила.
Вона змушує не так на все дивитися,
Забирає сяйво у очах.
І навіть невіруючих заставляє молитися,
Не даючи спокійно спати по ночах.
Вона приходить завжди вчасно,
Пунктуальна, від неї не втечеш.
З нашими тілами поводиться власно,
Її подарункам немає меж...
Її немилість старість, як пізня осінь,
Як сирий, холодний листопад.
Кроїть наші лиця...Заплітає в сиві коси...
І не відпускає в молоді літа назад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2024
автор: Окsi