Всі тихо мирно спали, як завжди,
І колискову матінка співала.
Горіло небо, розривалось на куски -
В одну хвилину темрява настала.
Це був приліт. Навкруг і жах і стогін.
Навколо порозкидані тіла.
Несамовитии крик дитячих голосінь -
Бабуся, внук, матуся, немовля...
І матері горнули діток до грудеи.
Хотіли серцем їх життя прикрити.
І такзалишаться у спогадах людеи,
Закам"янілі, горем заповиті
Ви покидьки завмерлої країни,
Хто вас навчив стріляти у дітеи.
Невже ви так в болотах здичавіли,
Що геть не схожі стали на людеи.
Ви орки - и цим все сказано давно,
Не вмієте ні жити, ні любити.
Ви п"янь рашистська- бражка і вино
В судини ваші із кровлею влиті.
Яку цинічну душу треба мати,
Щоб діточок малесеньких вбивати.
За що вони ці милі янголята,
Повинні в небо птахами злітати.
Блукало сонце в хмарах почорнілих,
Шукало спокіи для пташок маленьких.
Невже вони таке життя хотіли,
Щоб із-за хмар любити Україну- неньку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2024
автор: Надія Тополя