Не чекаю на щастя, ліпити з нічого... втомилася...
Просто йду і не знаю тепер, де назавжди спинюсь.
Пронеслося життя, у далеких світах загубилося,
А я йду і нічого навколо в цю мить не страшусь.
Не сміюся, не плачу, у гору не пнуся... змінилася.
Не зібрати до купи надії та мрії...
здаюсь...
Порожнеча в ядро мого серця нахабно вселилася.
На ім'я своє власне відлунням здаля
не озвусь.
Відчуттів, почуттів... вже нічого в душі
не лишилося.
Десь останнє "Кохаю!"зірвалося в прірву, униз...
Серед власних руїн, сам-на-сам в одну мить опинилася...
Обернувся на пекло омріяний мій парадиз.
© Тетяна Купрій, 2023.
Зображення з мережі "Інтернет".
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2024
автор: Тетяна Купрій - Кримчук