Птахою сяду березі на віти.
Пісню тужливу свою затягну.
Скільки від горя ще вдовам сивіти?
Небо, прокинься від кріпкого сну!
Прожилки мармуру вздовж оковидів.
Сірим по чорному – безліч імен.
Боже, невже так народ зненавидів –
Жертвою стали із давен давен?
Вклинюсь у небо, щосил закурличу.
Може нарешті колись докричусь?
Сльози безсилі течуть по обличчю.
Лиха насіялось нам досхочу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2024
автор: Оксана Дністран