Отець Небесний, звідки те є зло?
Звідки вони, недо'люди, не люди?
Вбивають все живе, щоб не було...
Нищать міста і кам'яні споруди.
Вогонь, дим, попіл, залишки руїн...
В них сховано мирне життя і мрії.
Церковний не лякає катюг дзвін.
Бездушні та нікчемні лицедії.
Всихають ріки, ллється всюди кров...
Здається, жах цей просто не спинити.
Кого з них ґедзь лихий там уколов,
Щоб мати за мету народ весь вбити?
Прийшли на рідну землю вороги
І розбрелися, наче чорні круки.
Колись настане тиша навкруги.
Та не облишать пам'ять війни звуки.
Навряд чи в серці швидко відболить.
Повернеться життя в потрібне русло.
Перед очима крик і плач стоїть.
Осколками поля всіяні густо.
З розщілин пекла вибралося зло,
Проникло у тіла пусті й бездушні.
І той непотріб світом рознесло,
Наче навіз смердючий із конюшні.
Перевертні, котрі смерть принесли,
Цілі життя безжально сплюндрували,
Котрі в любові з роду не жили,
Котрі любові з роду і не мали.
Прийде розплата, підуть в небуття,
Нікчеми, знай, лише тільки паскудять.
Зникнуть з ганьбою і без вороття,
На сотні поколінь їх світ осудить.
Калина цвітом білим зацвіте,
І пусте колос жито в гожу днину.
Пройдуть дощі на змореній землі
І прийде мир на рідну Україну.
© Тетяна Купрій, 2023.
Зображення з мережі "Інтернет".
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008458
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2024
автор: Тетяна Купрій - Кримчук