Я знаю біль і зрадженого серця,
І смак сльози, що витікає з віч,
І що творили дикуни-чеченці,
І тишу напівмертвих потойбіч.
Я чула стогін поля, що горіло,
Зерняти плач, що зникло назавжди,
Як голосили птахи в нім і звірі,
Не знаючи, тікати їм куди.
Я сльози бачила в очах у побратимів,
Котрі допомогти не мали сил,
І знаю: гріх росії – непростимий,
Бо ж донечка загинула чи син.
Стрічала у житті я бід немало,
Приміряла й на себе не одну,
Найбільша ж, коли ворог дух ламає –
Вбиває на очах твою рідню…
Таке словами ні, не передати,
Адже холоне в скронях тепла кров.
Такого ні забуть, ні відридати,
Адже в тобі згвалтована любов…
4.02.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2024
автор: Ганна Верес