[color="#ff0000"][i]«Єсть на світі доля, та хто її знає?
Єсть на світі воля, та хто її має?».
(Тарас Шевченко)
[/i][/color]
- О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?
- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків малими ногами -
від меж і до меж…
- О земле плодюча - розвийся, налийся,
Шевченковим словом святочно умийся…
Що, ниво весела, на мирнії села у дар понесеш?
- Зароджу копами… рясними хлібами…
у церкві козацькій майну хоругвами
в убранстві одеж…
- Всебожії діти, чи вольно вам жити, чи Доля блага?
Чи мати навчила: де правда – там сила,
де зброя – снага!
Чи є вас багато – щоб копи збирати,
танок свій зухвалий досвітку гуляти,
мечі перед ворогом з піхов виймати,
світе-воленько, гей!
- Багато нас, Мати…
Вели починати - мечі освятити, малих научати,
на нивах окроплених жнива збирати –
і миром відпити єлей!
О земле вкраїнська, що кров’ю дідів наших рясно полита,
Де сонце, мов фенікс, старим догорає і зранку преюним стає,
Ми тут народились з правіку, щоб волею жити,
Ми ті, котрі були і будем, ми – ті, котрі є!
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2024
автор: Сіроманка